English    Русский

Ілюстрації. Література. Додаткові матеріали Перелік друкованих робіт академіка АН СРСР В.М.Глушкова.Російською мовою Комп'ютери. Перефірійні прилади. Мережі. Використання комп'ютерів в системах Віктор Михайлович Глушков. Життя та творчість. Зміст В.М.Глушков - основоположник інформаційних технологій в Україні та колишньому СРСР

24 серпня 2013 року 90 років від дня народження Віктора Михайловича Глушкова.

Газета "День" також не оминула 90-річний ювілей Віктора Михайловича Глушкова. 23 серпня 2013 р. у додатку "Маршрут №1. Українці, що змінили Світ" вийшло ексклюзивне інтерв'ю з донькою академіка Вірою Глушкової, кандидатом фізико-математичних наук, старшим науковим співробітником Інституту кібернетики ім. В.М.Глушкова НАНУ.


Анна СТАВИЦЬКА, Наталія ПОНЕДІЛОК,
Літня школа журналістики "Дня"

На жаль, далеко не кожен громадянин України і нині знає, що перший персональний комп'ютер створено у Києві - під керівництвом Віктора Михайловича Глушкова. 24 серпня виповниться 90 років від дня народження цього визначного вченого. У зв'язку з цим у Криму і в Києві відбудуться наукові конференції, урочисте засідання Академії наук, відкриття експозиції і Глушковські читання в Політехнічному інституті. У планах організаторів також - проведення свята проспекту Віктора Глушкова.

"День" поспілкувався з дочкою відомого академіка - кандидатом фізико-математичних наук, старшим науковим співробітником Інституту кібернетики ім. Глушкова Вірою Глушковою - про її геніального батька, про досягнення української кібернетики і про те, чому таке славетне минуле не отримало відповідного продовження в сучасності, а також про сучасні виклики інформаційного суспільства.

"ГОЛОВНЕ - НЕ БОЯТИСЯ СКЛАДНИХ ЗАВДАНЬ І НЕ ВТРАЧАТИ БЕЗЦІННОГО ЧАСУ"

Точність у розподілі часу, намагання встигнути зробити якомога більше важливих справ - такі риси, певно, передаються саме через родинні правила. Дуже жива і конструктивна співрозмовниця, Віра Вікторівна розповіла нам про спосіб життя Віктора Глушкова, його вподобання та роль батька в сім'ї.

- Серед дітей відомих батьків є популярною фраза: "Мене виховувала смужка світла під його дверима. Я йшов спати - вона світилась, я прокидався - вона світилась", - почала розповідь пані Віра. - Бувало, він спав по 4-5 годин, а потім почав хворіти, тож поклав край недосипанню. Він змушував себе спати по 6 годин, але без зупинки працював. Ні секунди дарма не втрачав, дуже не любив, коли час відбирали. Заходив до ліфту, то вже роздягався, навіть за кухонним столом завжди сидів із книгою. За ним часто бігали з паперами, запитаннями, і він навіть дорогою на поїзд устигав усіх вислухати і все підписати. Дуже любив риболовлю, із другом Віталієм Деркачем (пізніше доктором фізичних наук) на човні плавав Дніпром. Кілька разів вони брали з собою родини, а в основному полюбляли відпочивати без жінок. А якщо ми і їздили на відпочинок, то для батька це не було відпочинком, він сидів на пляжі й писав чи від'їжджав кудись. Також любив футбол і хокей - приходив додому, й ми дивились ігри по телевізору. У нас навіть є ключка, де розписалась уся "золота команда" ЦСКА. Він дружив з Валерієм Лобановським. Кросворди іноді розгадував. У мами завжди цікавився, що нам до вподоби, і підшукував книги на ту тему. Він ніколи не привозив з-за кордону ні речей, ні коштовностей, але привозив книги та платівки. До технічних новинок у нього був просто дитячий потяг.

- Вашій мамі, мабуть, нелегко було бути дружиною такого науковця?

- Мама вела всі домашні справи. Коли тато пропонував їй вийти заміж (вони сиділи десь у тихій місцині на природі), він сказав: "Валю, ти розумієш, що мені потрібен дім, який буде як фортеця. Мене весь час не буде. Я весь час працюватиму. Ти зможеш так, щоб вести всі домашні справи?" Вона сказала: "Так". "Тоді, - говорить, - виходь за мене заміж". Тобто, він дуже добре розумів, як усе це відбуватиметься. Моя донька, режисер кіно і телебачення, хоче зняти колись фільм про бабусю - про її велику любов. Вона була дуже вірним і відданим другом, людиною, яка до кінця своїх днів займалася батьковими справами і все, що могла, робила для нього. Мама була і порадником, і другом, і помічником. Звичайно, їй було важко, бо вона і працювала - старшим викладачем механіки в харчовому інституті. Тобто, у неї було потрійне навантаження - двоє дітей і дім, і робота батька, і ще й своя робота.

- Очевидно, професія батька вплинула на вибір професії доньок?

- Сестра Ольга закінчувала прикладну математику, а я - економічну кібернетику, тобто, я економіст. Ми закінчували факультет кібернетики, який, до речі, батько й організував. Коли ми навчались, були відділення "прикладна математика", "економічна кібернетика" і "математична лінгвістика". Зараз там уже дещо по-іншому. Сестра живе у Москві - вона завідувач кафедри когнітивної економіки Російського економічного університету імені В.Г.Плеханова. Коли обирала професію, батько сказав, що ким би вона не стала, у майбутньому людина, яка не знатиме інформатики, не зможе працювати, тож у всякому випадку це треба закінчити. Він чудово розумів, як буде далі.

А моя дочка Віта разом із зятем - режисери. Але вони режисери монтажу, тобто, донька не боїться техніки. Уже з 9-10 років вона сиділа за комп'ютером у нас удома. Тому вона чудово з ним ладнає. Творчі люди часто техніки бояться, а їй таке поєднання дуже допомагає.

- Чи був у пана Віктора якийсь життєвий девіз? Може, улюблена фраза?

- Він узагалі був дуже веселою й товариською людиною, любив розповідати історії, жартувати. Однією з частих фраз була: "Щось труднощів стало мало, нудно жити", а ще - "Не святі горщики ліплять". Він говорив, що головне - не боятися складних завдань і не втрачати безцінного часу.

- Деякі джерела повідомляють, що бабуся Віктора Михайловича Єфимія Петрівна у 53 роки оволоділа грамотою саме для того, щоб впливати на життя маленького онука.

- Так, це правда. Вона й української мови його навчила, українських пісень. І з ним багато займалась. Він був дуже комунікабельним, умів захопити людей. Коли він приїжджав з-за кордону, завжди збирав співробітників інституту і розповідав, що і як. Я бачила подібні збори: люди сиділи навіть у проходах. Він розумів людей, запалював їх, показував перспективу - і люди починали працювати, і їм усе вдавалося. Як розумна людина, він ніколи не давив на співбесідника, не дивився зверхньо. Розумна людина завжди підіймає співбесідника до себе, робить його окриленим.

- Ви неодноразово говорили, що Віктор Михайлович читав книги всюди, коли виникало хоч трохи вільного часу. Яким творам він надавав перевагу? Може, мав улюбленого автора?

- Він любив "Фауста" і знав його німецькою напам'ять. Навіть із німцями колись сперечався щодо цього. Дуже добре знав російську поезію, обожнював українські пісні - "Чорнобривці", "Два кольори", "Дивлюсь я на небо".

- Чи була у Віктора Глушкова улюблена місцина в Києві? Може, якесь місце в Україні дуже любив?

- Київ дуже любив, він же не поїхав звідси. І я люблю, ми всі тут патріоти Києва. Він дуже любив природу біля Дніпра, дуже хвилювався, коли робили Київське море. Зараз там підвищена вологість, повністю змінився мікроклімат. А тоді там було казково. Дніпро й був його улюбленим місцем.

- Ваш батько став одним із перших розробників комп'ютерної техніки. Яким був його рівень у світовому контексті? Яким був вплив його досліджень на закордонну науку?

- Він приїхав до Києва після того, як уже став усесвітньо відомим вченим. Батько ще років з 5-ти знав, що буде фізиком або математиком. Це була його любов, він жити без цього не міг. Тобто, він увесь час чимось займався. У родини мого тата була мрія, щоб хтось із сім'ї одержав вищу освіту. Мій дідусь здобув її першим у Катеринославському (Дніпропетровському) політехнічному інституті. Він був гірничим інженером, дуже багато часу віддавав навчанню сина, судячи з усього, був хорошим педагогом. Ще тоді, у 30-ті роки, вони створювали радіоприймачі та перші телевізори. Потім він зробив керовану гармату, завдяки якій можна було стріляти під певним кутом, нахилом і влучати в ціль, тобто, це була електронна гармата. Це все вони робили разом. Тому він вивчив наперед багато посібників із фізики, математики. Пізніше він хотів вступити до Московського інституту. Його не взяли тільки через те, що він під час війни перебував на окупованій території. Тоді вступив до Новочеркаського індустріального інституту, паралельно навчаючись у Ростовському університеті. Загалом він закінчив 2 виші за спеціальностями інженер і математик.

Коли він був асистентом на кафедрі Уральського лісотехнічного інституту, там працював Сергій Миколаєвич Черніков, один із укладачів посібників з алгебри, вчений-алгебраїст. Тато взяв задачу Гільберта. Сергій Миколайович йому сказав: "Вітю, та не чіпай ти її. Захистиш дисертацію - потім нею займатимешся". А тато дуже впертим був, говорить: "Буду займатись, і все, припала до душі, і все". Рішення цієї задачі він знайшов, коли вони йшли великою грузинською дорогою з походу з рюкзаками. У нього є спогади, де він говорить, що в його житті було дуже багато всього - і любов велика, і дружба, і зради, тобто, він дуже багато в житті пережив. Але таких емоцій, як тоді, він говорив, не відчував ніколи. Це було для нього чимось нереальним, як божественне одкровення, як божевільне щастя. "Так, я довго її оформлював, доводив, перевіряв, але це було вирішенням задачі". І ось після вирішення цієї задачі він увійшов до числа кращих алгебраїстів світу. І, в принципі, він міг би цим шляхом іти, більшість нинішніх науковців так би і зробила. Його відразу запросили до Парижа, він поїхав, познайомився із генералом де Голлем.

До речі, цікавий випадок: там його прийняли за шпигуна. Він мав дуже хорошу пам'ять, і ще з дитинства тренував її. Він міг за лічені хвилини прочитати 20 сторінок тексту. А ще, коли читав книги, дуже любив малювати карти. Читав "Три мушкетери" і малював вулиці, що були маршрутом героїв, тому приблизно знав карту Парижа. Тож коли в Парижі шофер одного разу розгубився і не знав, куди їхати, батько йому підказав: прямо, направо, направо. Потім серед спецслужб усього світу ходив анекдот, що його прийняли за шпигуна, але французькі математики потім сказали: "Та що ви, розуміти, про що він говорить, може людей з двадцять у світі, а от це все розповісти й довести - неможливо".

Якщо він чимось займався, то вивчав усе фундаментально. Єдине запитання за все моє життя, на яке він не зміг відповісти, було з генетики. Він не вчив генетику. Ми вивчали генетику в 9 класі, я їхала з ним у ліфті й запитала. Наступного дня в нього на столі лежало багато книг із генетики, він усі прочитав і все дізнався.

Далі - пряма мова Віри Глушкової

"ДУЖЕ БАГАТО ВИДАТНИХ ЛЮДЕЙ У РОСІЇ - ЦЕ УКРАЇНЦІ"

Коли Віктор Глушков приїхав до Києва, він був уже відомим математиком, але вирішив змінити напрямок своєї діяльності і почав працювати у лабораторії Інституту математики, де займався обчислювальною технікою. Лабораторією керував Сергій Олексійович Лебедєв, який створив першу в континентальній Європі електронно-обчислювальну машину - МЕЛМ (Мала електронна лічильна машина). І в той час, коли він тільки створив цю машину, його забрали до Москви. Тоді всіх забирали. Тому коли кажуть, що у нас в Україні розумних мало, насправді це не так. Дуже багато видатних людей в Росії та в інших країнах - це вихідці з України. Віктор Михайлович прийняв невелику лабораторію, де було 15 працівників і стояла машина МЕЛМ. Надалі все, що було створено в Інституті кібернетики, не обходилось без керівництва Глушкова, багато було і його власних ідей.

У 2012 році ми святкували 50-річчя машини "Дніпро". Це була перша напівпровідникова машина в СРСР, яка була створена Глушковим і Б.М.Малиновським (ветераном обчислювальної техніки, членом-кореспондентом НАН України, академіком Міжнародної Академії інформатизації). На цій машині в 1972 р. здійснювалося відображення на екран першого радянсько-американського космічного польоту "Союз-Аполлон". Згодом Інститут кібернетики робив автоматизацію НВО Корольова.

ПРО ВАЖЛИВІСТЬ ЦИФРОВОГО СУВЕРЕНІТЕТУ

Ще однією роботою, що відбувалась під керівництвом Глушкова і в якій він був піонером, стала лінійка машин "МИР". Це були перші персональні комп'ютери. Інститут кібернетики виробляв усе: там був експериментальний завод, конструкторське бюро, створювалися системи, писалися програми, були теоретики, які створювали і писали алгоритми, які доводили теореми і т.д. Був повний контроль. Зараз це називається дуже модними словами - "цифровий суверенітет". Чому це важливо? Тому, що більшість фірм, які у нас працюють - або обслуговують західні бренди, або працюють на аутсорсинг. А внутрішнього ІТ-продукту в нас мало, і ця проблема в національному масштабі не розглядається. А цифровий суверенітет - це коли в країні створюється все, починаючи від елементної бази, заліза, системних та прикладних програм. Мають бути власні операційні системи, свої програми, включаючи пошуковики, антивірусні системи і т.п. А важливо це тому, що в будь-якій програмі може бути "закладка", і в будь-який критичний момент може бути виведено з ладу ядерні станції, електростанції, газопроводи і т.п. Ними ж усіма керують комп'ютери. А оскільки програмні "закладки" не наші, перевірити все ми не зможемо. Що найсмішніше - у 60-ті роки не те що Україна, а навіть окремий Інститут кібернетики володів повним цифровим суверенітетом, тобто, він створювався під цей суверенітет, щоби ми ні від кого не залежали. Тоді наша країна мала це, а зараз не має. У київському Інституті кібернетики було закладено практично всі напрямки, які зараз розвиваються, - штучний інтелект, оптимізація, автоматизовані системи, загальнодержавні системи, паралельні обчислювання, суперкомп'ютери.

"ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА АВТОМАТИЗОВАНА СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ" -"ЕЛЕКТРОННИЙ УРЯД"

Згодом однією з найголовніших робіт Віктора Глушкова, за що, зокрема, Міжнародне комп'ютерне товариство (ІEEE Computer Socіety) присудило йому медаль "Піонер комп'ютерної техніки", стала робота "Теорія цифрових автоматів". Коли він прийшов у кібернетику, створення комп'ютерів було скоріш мистецтвом, ніж наукою. Глушков створив для цього математичну базу саме завдяки теорії автоматів. За допомогою цієї теорії сьогодні і створюються комп'ютери. Можна сказати, що в кожному сучасному комп'ютері є частинка Віктора Михайловича Глушкова.

Наступним величезним проектом стало створення Загальнодержавної автоматизованої системи управління економікою (ЗДАС). Це була дуже драматична історія. Вперше про можливість створення такої системи написали московські вчені ще в 50-х роках. Але реально розробляти, створювати та просувати цей проект почав лише Глушков. Саме Глушков зміг пройти шлях від ідеї до створення реальної системи, паралельно зі створенням індустрії інформаційних технологій, без якої цей проект був би неможливим. Саме тому Глушкова вважають засновником інформаційних технологій України. Уряд СРСР тоді був далеким від кібернетичних проблем. Тому, коли Глушков став пропагувати цю систему, вирішили піти на хитрість: домовилися з різними комсомольськими організаціями наукових установ, щоб ті провели збори і написали листа до уряду, що необхідно створити таку загальнодержавну систему. Проект було написано у 1964 році, але, на жаль, його не було прийнято. Його дали на доопрацювання в ЦСУ (Центральне Статистичне Управління), а потім - в Держплан. І так це й залишилось майже на папері, хоча Віктор Глушков боровся за проект, бо розумів, що зміни в сторону автоматизації державного управління на всіх рівнях є необхідними. А почалась друга хвиля ЗДАС з військової галузі. Коли американська мережа Arpanet вийшла з підпілля, у нас захвилювались. Покликали Глушкова, сказали: "Робіть". Ось з того часу, десь з 69-го року, це отримало назву "загальнодержавна автоматизована система управління". І Криворіжсталь, і Запоріжсталь, і Миколаївський суднобудівний завод тощо, більшість українських заводів були автоматизовані за допомогою Інституту кібернетики. Нещодавно ми слухали на семінарі доповідь кандидата технічних наук Д.В.Караченця, де він розповідав про те, що всі магістральні нафтопроводи Радянського Союзу теж автоматизував Інститут кібернетики. І до сьогодні багато що з цього працює. Ми навіть не підозрюємо, наскільки багато було зроблено. Ми не рекламуємо своєї історії, не говоримо про ці досягнення, ми звикли, що все - з Америки. А жаль, тому що насправді це не так.

В Україні практично немає жодного великого заводу, до якого не мав би стосунку Інститут кібернетики. Кількість виконаних тоді робіт просто приголомшує. Кілька років тому ми почали вивчати архіви, і досі вдалось проаналізувати лише невелику частину.

Словосполучення "електронний уряд" в Європі почали використовувати тільки в 90-х роках, і то лише для органів управління, а у нас ЗДАС створювалась для всієї економіки, включаючи й органи управління. Правда, це були зовсім різні підходи, бо в Радянському Союзі тоді була планова економіка, а в капіталістичних країнах - приватна власність і комерційна таємниця.

НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО ІМЕНІ ГЛУШКОВА

Наукове товариство імені В.М.Глушкова було створено, перш за все, для дослідження історичних питань. Потім стало зрозуміло, що однієї історії мало. Це одна або дві події на місяць, наради, збори, ювілеї і т.д., але все це пов'язано з сучасністю, тому більше уваги почали приділяти сьогоденню. Проект розвивається успішно, група постійно поповнюється. Більше за все ми вивчали історію ЗДАС. Нещодавно в Росії вийшло дві монографії про ЗДАС, була захищена перша дисертація з історії ЗДАС в МДУ (Москва, Росія), захищено дві дипломні роботи по ЗДАС в НТУУ "КПІ". До нас приїжджали з університету Талси, дивилися документи, архіви, збираються писати книгу про ЗДАС англійською мовою. А в співтоваристві у нас виділилося кілька напрямків: історія, сучасні роботи з електронного уряду, проблеми розвитку інформаційного суспільства. В нас є свій сайт, своя сторінка на Facebook, щомісяця проходять семінари в київському Будинку вчених.